Відповідальність, обов´язок… З раннього дитинства нас вчать цих слів дорослі і на власному прикладі намагаються показати, що воно таке. Завжди існують якісь списки завдань, графіки, щоб все встигнути, розклади всього того, що «треба». Але як часто те, що потрібно зробити так не хочеться виконувати. Ну чому завжди щось «треба» і ніколи не звертають увагу на те, що «хочу»? Це так виснажує… Завжди виконувати обов’язок.

Звичайно, дитині приємно, коли її похвалять за виконане завдання, але ж воно було зовсім не до душі і виконувати його було так ліньки. На час виконання якось доручення завжди знаходяться «терміновіші справи». Коли треба допомогти мамі з прибиранням – одразу пригадуються домашні завдання. Воно то добре, але сам факт «відлунювання» від завдання наявний. Коли треба робити уроки – раптово може розболітись живіт. А це вже відкрита втеча від «треба». Якщо з самого дитинства ці втечі не взяти під контроль, то й у дорослому віці людині самостійно буде важко з ними справитись. Вона сама розуміючи неправильність власної поведінки, все рівно підсвідомо шукатиме собі виправдання і уникатиме того, що «треба».

Інколи хтось з батьків використовує метод «батога і пряника», метод погроз і винагород. Але він часто викликає швидше протест і бунт дитини. Не розвиває відповідальності, а викликає страх.

Найкращий вихід з ситуації – перетворити «треба» у «хочу». Як це зробити? Не так вже й важко. Головне – показати на власному прикладі.

Усім приємно, коли про них дбають. Варто пояснити це дитині. Ось мама готує сніданок, створює затишок у домі. Вона це робить не тільки через відчуття обов’язку, а й через те, що їй хочеться тішити свою родину, знати, що всі щасливі. Татко допомагає їй по дому не через те, що в розкладі написано «сьогодні ти виносиш міття», а через власне бажання допомогти. Всі люблять, коли їх оточують турботою. Поринувши у таку обстановку, де всі всім допомагають, дитина теж захоче зробити свій вклад у створенні комфорту. Згодом вона сама почне складати іграшки, мити посуд чи виконувати інші прохання не лише через те, що так треба. Їй буде приємно зробити приємно комусь. Головне, дозволити це дитині відчути. Похвалити, коли вона сама приготує всім чай чи постарається зробити салат. Допомогти, якщо щось не виходить, підказати, як все правильно робиться і не сварити коли вона ненароком розіб’є чашку. Адже на помилках ми вчимось. Дитина повинна бачити, що її праця приносить комусь радість. Ніякі обіцянки не замінять гордості в очах батьків. Хороші оцінки в школі вона захоче отримувати, бо знатиме, що це потрібно не тільки їй, а тішить рідних. Коли ми виявляємо свою турботу про когось, то радість ця людина розділить з нами. Дитині треба зрозуміти, що дбати про когось насправді дуже приєно. Приємно відчувати себе потрібним. Вона підсвідомо має змінити «треба» на «хочу». Хочу допомогти комусь адже всі це роблять для мене, хочу тішити когось. А такий депозит приносить не малі девіденди у вигляді щирої вдячності, піднімає самооцінку, створює відчуття значущості. Адже головне для будь-якої людини, а тим паче для зростаючого індивіда, знати, що вона комусь потрібна. Тоді всяке маленьке «треба» з допомогою чарівного «будь ласка» перетвориться у велике «хочу», що обов’язково подарує безмежне «ДЯКУЮ», а вже в добавок до цього може прийти і солодко-іграшкова винагорода.

Іванка Подольська